Категории

Подвиг уманчан в Другій світовій війні

Наша память

Друга світова війна – одна з найдраматичніших сторінок нашої історії, що продовжує жити незагоєною раною у свідомості усіх людей доброї волі. І чим далі у минуле відходять грізні її обриси, тим повніше осягається велич подвигу наших уманчан, який передається від покоління до покоління як символ невмирущої слави наших батьків, дідів, прадідів, незборимого прагнення жити за ідеалами миру, свободи і справедливості.

Уманчани вшанували пам’ять жертв Голокосту

Наша память

27 січня, у річницю визволення радянськими військами в'язнів концтабору «Аушвіц-Біркенау» Освенцім, у всьому світі відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

Узимку

Как живешь, город?

Узимку

Спить озеро, спить ліс і очерет. Верба рипіла все: «Засни, засни...»
І снилися мені все білі сни: на сріблі сяли ясні самоцвіти.
Стелилися незнані трави, квіти. Блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі
Спадали з неба — білі, непрозорі —І клалися в намети... Біло, чисто
Попід наметами. Ясне намисто з кришталю грає і ряхтить усюди —

Нічне уманське небо

Как живешь, город?

Нічне уманське небо

Тихо над річкою в ніченьку темную, спить зачарований ліс.
Ніжно шепоче він казку таємную, сумно зітха верболіз.
Нічка розсипала зорі сріблястії - он вони в річці на дні.
Плачуть берези по той бік кудрявії, здалека линуть пісні...

Спиридон Черкасенко

Фото - Лідія Акімова

Як Маланка з Василем козу водили ч.2

Культурная жизнь

Як Маланка з Василем козу водили ч.1

Культурная жизнь

Умань в снігу. 18 січня 2018 року.

Как живешь, город?

Видео предоставлено на сайте Youtube.com: uman media

В Умані відкрили Різдвяний вертеп «Нова радість стала»

Культурная жизнь

7 січня біля головної ялинки міста відбулося відкриття Різдвяного вертепу «Нова радість стала». Ініціатором проекту стала уманська художниця Одарка Дьома-Пісна, організовано свято відділом культури Уманської міської ради.

Ранок, пробудження дня в Умані

Как живешь, город?

Зимовий ранок в Умані

Буває, часом сліпну від краси.Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,що хоч спинись і з Богом говори.

© Ліна Костенко

Приглашаем к новогоднему хороводу

Культурная жизнь