Потоцькі і Уманщина: сторінки історії. Щенсни - нещасливий.

Всем привет!

И я предлагаю вашему вниманию новые штрихи к портретам Потоцкого и Софии, любезно представленные доцентом УГПУ Кривошеей И.И. Этим самым вы сможете дополнить свои впечатления, полученные из книги А.П.Роготченко "Уманское чудо".

Портрет Станіслава Потоцького – єдиного сина Францишека Салезія та Анни Ельжбети написаний фарбами політичної активності і трагічного кохання. Цей дуалізм супроводжує його впродовж усього життєвого шляху.

Станіслав Щенсни (Фелікс) (1752 - 15 (28).III. 1805), воєвода руський, маршалок Торговицької конфедерації, пан на Тульчині, Уманщині, Браїлові і т.д., розпочав політичну кар’єру у досить юному віці, коли став старостою Белзьким. Після першого поділу Польщі (1772 р.) віддав галицькі маєтки Антонію Попінському. Столицею володінь Станіслава Потоцького з 1775 р. стало місто Тульчин. Саме тут у 1780 – 1788 роках за наказом графа Потоцького споруджується чудовий палац, який можна побачити і сьогодні, відвідавши Тульчин. У 1788 р. він купив у Алоїзія Брюля звання генерала артилерії коронної за 20 тисяч дукатів. Станіслав – кавалер ордена Олександра Невського та обох польських орденів, а також автор трактатів про "Вічне безкоролів’я", "Про спадкування трону в Польщі" (Амстердам, 1789 р.), "Протестація проти трону в Польщі" (Там само, 1790 р.), "Відозва обивателя і послання до народу" (Варшава, 1790), "Історія натуральна, або забавне задоволення і позиція по Щенсни Потоцькому" (Махнівка, 1805, 3 томи). З XVIII століття масонство поширюється в Речі Посполитій. Багато представників магнатських родин входили до складу масонських лож: Потоцькі, Сапеги, Чарторизькі та інші. Станіслав Потоцький також був членом організації "вільних каменярів" і у 80 роках XVIII століття очолював ложу "Великого Польського Сходу". Окремі дослідники вважають, що парк "Софіївка" насичений масонськими символами.

Найбільшою трагедією і одночасно тріумфом Станіслава Потоцького стала Торговицька конфедерація. Поширення ідей Просвітництва у Європі вплинуло на подальшу долю польської держави. Чотирирічний сейм (1788-1792) затвердив 3 травня 1791 р. Конституцію, яка перетворювала Річ Посполиту на конституційну монархію, обмежувала вплив магнатів на прийняття важливих політичних питань. У відповідь на прогресивні реформи, що могли врятувати польську державність як єдине ціле, магнато-шляхетська еліта, на чолі якої стояли Станіслав Потоцький, Ксаверій Браницький, Северин Жевуський, утворила у Торговиці конфедерацію (травень, 1792). Паралельно з конфедератами діяли і російські війська. Цей виступ призвів до другого поділу Польщі. Прусія та Росія підписали 12 січня 1793 р. конвенцію про новий розділ Речі Посполитої, яку пізніше підтвердила і Австрія. Прусія зайняла Данцінг (Гданськ), Торн і західні області, а Росія – воєводства: Київське, Брацлавське, Подільське, Мінське і частини Віленського, Новгородського, Брест-Литовського та Волинського воєводств. Втрата цих територій була повною несподіванкою для конфедератів. Гродненський сейм (червень-липень 1793) показав всю трагічність і безпорадність становища поляків, бо 11 липня вони власною рукою, під тиском Росії, підтвердили це відторгнення.

У 1795 році третій поділ Речі Посполитої поставив крапку в історії потужної держави,
яка відродилася тільки у ХХ столітті. Станіслав Потоцький після нетривалої вимушеної еміграції повернувся до Російської імперії, до складу якої відтепер входили його українські землеволодіння і став служити Катерині II.

Ще більш трагічним від політичної кар’єри Станіслава Потоцького було його особисте життя.

Станіслав був одружений тричі. Його першою дружиною у 1770 р. стала Гертруда Коморовська (1753 – 1771), яка загинула вагітною. Історичні джерела свідчать, що до смерті юної красуні причетні батьки Щенсни, а він намагався після її загибелі покінчити життя самогубством. Згодом він залишив Річ Посполиту і повернувся із-за кордону тільки після смерті батьків. Пізніше, у жовтні 1774 р. між Потоцьким і Коморовським було укладено угоду, відповідно до якої Станіслав передавав родині своєї першої дружини 12 сіл і 12 тисяч дукатів відступного.

Того ж 1774 року, 1 грудня Станіслав вінчається з Юзефіною Маріанною Амалією гр. Мнішек (х) (1752-1798), представницею відомого аристократичного польського роду. Посаг нареченої складав 110 сіл і містечок. Відомий польський історик Єжи Лоєк вважає, що тільки троє з одинадцяти дітей були народжені від Станіслава: Пелагея, Єжи та Людвіка. Юзефіна була обдарована малярським та літературним талантом, вела бурхливе позашлюбне життя.
Третьою дружиною Станіслава стала у 1798 р. Софія Глявоне-Челіче-Вітт (12.I.1760 – 12.XI.1822), з роду Панталіса Мавродато. Відома при всіх дворах європейських королівських династій (була знайома із Станіславом Августом, Фрідріхом II, Іосифом II, гр. Прованським – майбутній король Людовік XVIII, гр. Д’Артуа – Карл Х), Софія тривалий час була фавориткою князя Григорія Потьомкіна (до 1791 року). З 14 червня 1779 р. була у шлюбі за майором Юзефом Віттом (з 1785 – комендант Кам’янця, у 1790-1791 – комендант Херсона). Від цього шлюбу мала сина Івана (17.XI.1781, Париж – 1840) та Корнелія Йосифа Станіслава (2.XII.1784 – 1785). Жила з Потоцьким з 90-х років XVIII століття і до 1797 року народила йому трьох позашлюбних дітей, які померли в Умані під час епідемії. Дослідники історії родини Потоцьких вважають, що серед п’яти дітей, яких народила Софія у шлюбі із Станіславом, двоє – Мечислав і Болеслав мали інших батьків.
Нащадки Потоцького стали спадкоємцями величезних володінь, що нараховували 16 міст та містечок, 429 сіл, 130249 ревізійних душ чоловічої статі. Доля дітей Станіслава Фелікса склалася по-різному, але це тема для окремих статей.

Представила на сайте - Уманчанка.

09.07.04.