Повторна колонізація Уманщини і Потоцькі (закінчення)

Для дотримання порядку у своїх володіннях польські магнати утримували загони надвірних козаків. Були такі збройні формування і на Уманщині. Поблизу Умані була особлива слобода уманських козаків, звільнених від податків, які мали значні угіддя і отримували від Францішека Потоцького (батька Станіслава) зброю та одяг. Триста чоловік із 2600 по черзі ходили до Кристинополя (родової столиці) охороняти покровителя. Раз на рік графський комісар проводив спеціальний огляд полку під командуванням полковника Обуха, коли всі козаки під звуки дзвонів, сурм і литавр виносили з міста знамена, бунчуки та прапори. Після огляду комісар влаштовував на їх честь бенкет.
Гайдамаки, які активно діяли на Правобережжі, декілька разів турбували польське населення Умані ( 1737, 1749-1750, 1757 ) і саме це спонукало Потоцького турбуватися про охорону своїх економій.
Про важливість уманських володінь для Ф. Потоцького свідчить той факт, що в 1760 році в Умані, яка щойно отримала магдебурзьке право, було закладено фортецю, яка повинна була стати могутнім форпостом магнатської держави в регіоні. 28 березня 1761 року спорудження фортеці ( Старе Місто) було успішно завершено. Фортеця була розташована на пагорбі. Мала дві брами - Новоміську та Раківську. Над брамами височіли вежі, на яких стояли гармати. З боку Лисої Гори у палісаді була таємна хвіртка, яка постійно охоронялася. Місто-фортецю з двох боків оточувала річка Уманка. З третього боку місто боронив глибокий яр; передмістя (Нове Місто) відокремлювалося від Старого Міста безводним ровом і земляним валом. Земляний вал навколо фортеці, а також двоповерховий будинок уманського комісара були наїжачені дубовим частоколом (палями). За фортечними мурами знаходилися будівлі василіанського монастиря та монастирської школи, костьолу, церкви, синагоги, ратуші, а також дерев"яні житлові будинки.
Але фортеця не врятувала від потужного вибуху народного гніву у 1768 році ані місто, ані монастир василіанів. Наступ греко-римлян і поляків-католиків (Барська конфедерація, 1768 р.) на традиційну православну віру українців привів до активної протидії з боку православних, що знайшла свій прояв, зокрема, в повстанні 1768-1769 років під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти, яке охопило всю Правобережну Україну.
Під час повстання постраждав і Свято-Богородицький монастир св. Василія з колегією (школами) або училищем в м.Умані. Реалізуючи рішення Замостського собору ( 1720 р.), греко-римлянам у 50-х роках XVIII століття тільки на Брацлавщині та Київщині вдалося захопити дві тисячі православних храмів. Францішек Потоцький заснував у своїх маєтках понад 100 уніатських церков за умови повної залежності священиків від його управителів. Він же намагався перетворити Умань на центр уніатства в регіоні. В 1762-1763 роках за його пропозицією та при фінансовій підтримці в місті діяла кількамісячна семінарія по підготовці уніатських та "перекваліфікації" православних священиків, очолювана єпископом Белзьким та Холмським М. Рилом, під час якої відбулася посвята 150 священиків для церков Уманщини. Через два роки в Умані за сприяння Потоцького було відкрито василіанський монастир, а 1766 року - школи при ньому. 1 (7) лютого 1766 року Францішек Потоцький особливою фундацією передав у повне володіння монастирю села Гереженівку і Маньківочку (Монастирок), які давали щорічний прибуток - 3325 злотих і 1072 злотих відповідно. Загалом прибутки від двох сіл за рік складали 5 тис. злотих.
Після придушення селянської війни 1768-1769 рр. Річ Посполита все більше залежала від Російської імперії. Імператриця Катерина II втручалася у внутрішні справи польської держави, а авторитет польського короля неухильно слабшав. У 1772 році Австрія, Прусія та Росія підписали угоду про перший розділ Речі Посполитої. Цього ж року Францішек Салезій та Анна Потоцькі померли, а найбільшу частину спадку отримав їх єдиний син Станіслав Щенсний.

Кривошея І.І,, доцент УДПУ.