Ще раз про Умань і Уманщину в першій половині XVII століття

Вже в другій третині XVI століття в різноманітних документах згадуються Буки, Вороне, Мушурів, Романівка, Соколівка, Торговиця. На 1545 рік документи фіксують таких власників на Уманщині: Романівка та Демковці - Степан та Федір Барановичі, Вороне та Соколівка - Дмитро Баранович (володів до 1592 року), Мушурів - Митко Золотар (по опису Брацлавського замку на Звенигородському грунті). Пізніше власником Буків був брацлавський зем’янин Федір Баранович, що зайняв ці землі самовільно.
В 1592 році козак Баранович продав Буки, Вороне, Соколівку галицькому каштелянові Юрію (Єжи) Струсю з Комарова. В 1594 році останній позивався до Степана Клещовського, який чинив збитки: ловив бобрів, лосів, оленів, диких кабанів та коней на території Уманщини. Пізніше всі вищезгадані населені пункти були викуплені у Барановичів та Золотарів галицьким каштеляном Єжи Струсем. Обіймаючи в цей час дуже важливу посаду старости Брацлавського, Вінницького, Звенигородського, Струсь збільшує свої володіння. На ці родючі землі претендували також князі Острозькі, які неодноразово нападали на маєтки Струся.
Саме на зламі XVI – XVII століття на Уманщині утверджується нова категорія землевласників – польські магнати. Цей процес був частиною загального проникнення польських магнатів на українські землі, що значно посилився після Люблінської унії 1569 року. Процес формування латифундій польських магнатів відбувався трьома основними шляхами:

• завдяки королівським данинам;
  
• внаслідок шлюбних контактів із волинськими князями та, меншою мірою, із великим українським панством;
  
• через установлення адміністративного контролю над південними околицями України – Брацлавщиною і Південною Київщиною.
  

Після 1604 року як посаг до шлюбу Олени (Гелени), доньки старости галицького, снятинського, коломийського, хмільницького і лобачевського Миколи Струся і Валенти Олександра Калиновського, старости брацлавського і вінницького (1599 – 1613), звенигородського (1613), генерала подільського (1614), молоді отримали Уманські володіння. Подружнє життя тривало до жовтня 1620 року. 7 жовтня В. Калиновський загинув під час переправи через річку Прут, у розпалі так званої Хотинської війни (1620 – 1621). Олена ще двічі виходила заміж. Другий раз за князя Костянтина Вишневецького, а потім, знову овдовівши, за Андрія Лещинського, старосту дерптського.
13 травня 1609 року сеймовою ухвалою Калиновський отримав "Гуманську пустелю". Саме ця подія є наріжним каменем у розвитку регіону у першій половині XVII століття. Як же усе відбувалося?
За декілька місяців до травневого засідання польського сейму, а саме 26 чи 29 лютого 1609 року, було призначено ревізорів, точніше королівських комісарів для визначення "пустині" Умань у земське (приватне) володіння. Мандат на проведення ревізії виписав руський писар Олександр Олешкович Крупецький (близько 1570 – 1625). До складу комісії входило декілька осіб, прізвища та імена окремих стали нам відомі. Це, зокрема, Флоріан Олешко-Притньовський (близько 1565-1628). Саме ревізори зменшили реальні розміри Уманщини, яка надавалася Калиновському у вічне володіння.
Варто відзначити, що у лютневому виписі 1609 року ця територія називалася не "Гуманська пустка (пустеля) " чи "Пустиня Гумань", а "пустиня названоє Уману". Натомість, у документі від 26 квітня 1618 року, що підтверджував сеймову ухвалу 1609 року, вже фігурує назва "пустиня Гумань". Отже, вже тоді, до речі, староукраїнською мовою, назва Умань писалася по-різному – або "Уману", або "Гумань".
У першій половині XVII століття документи фіксують в регіоні такі населені пункти: Бабанка, Багва, Ботвинівка, Верхнячка, Гереженівка, Городецьке, Івангород, Іваньки, Чорна Кам’янка, Кищинці, Кожухівка, Кути, Маньківка, Папужинці, Псярівка, Сушківка, Зелений Ріг, Талалаївка, Гумань, Харківка, Христинівка, Ціберманівка, Шаулиха (Рокошвар), Ягубець.
Не варто тішитися тим, що у 1616 році місто Умань вперше згадується в джерелах. Документ, на який посилалися автори "Історії міст і сіл УРСР. Черкаська область", що був виданий у 1972 році, є копією XVIII століття, коли Уманщина вже належала Потоцьким, і у цьому тексті допущено цілу низку помилок.
На 20-ті роки XVII ст. син Валенти Олександра Калиновського Мартин (Марцин) володів на Уманщині понад 100 населеними пунктами. Зокрема, на 1629 рік в Умані Мартину Калиновському належало з 1067 димів – 362 дими і 705 димів Адаму Калиновському. У першій половині XVII століття Христинівкою (Гунчею) володів Каліян Свирський, Буками і Вороним – Потоцькі, Цибулевим – князь Корецький, Жашковом – князь Острозький. Обидва сини Калиновського загинули у травні 1652 року під Батогом у боях із українськими козаками під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.
Точної дати заснування міста та версії щодо походження назви Умань не має. Можна, зрозуміло, займатися тим, що висувати свої, не завжди обгрунтовані, і не підкріплені фактами версії, але це буде фальсифікація власної історії.
І.І.Кривошея, доцент кафедри історії УДПУ