Повторна колонізація Уманщини і Потоцькі

Перша хвиля польської колонізації Уманщини, як відомо, охопила кінець XVI - першу третину XVII ст. Повторна колонізація нашого регіону відбувається в 20-30 роках XVIII століття і вона нерозривно пов"язана з тим, що в цей період Уманщина переходить у власність магнатів Потоцьких. У 1732 році Уманські маєтки успадкував Францішек Салезій, батько Станіслава Щенсного Потоцького.
Францішека Салезія Потоцького (1700-1772), який був воєводою київським, старостою белзьким, барським, грубешковським і т.д., сучасники називали "королем Русі". Дійсно, столиця його володінь Кристинопіль (сучасне місто Червоноград, Львівська обл.) не поступалася пишністю та багатством Варшаві чи Кракову. Понад 30 придворних дворян, численне військо створювали ілюзію "королівського " оточення. Францішек був одружений двічі. Перша його дружина Софія Ржечинська ( ? - 1741), вдова за старостою борецьким, померда під час пологів. Новонароджений Юзеф Людвик також невдовзі помер. Через рік, у 1742 році він бере шлюб з Анною Ельжбетою ( ? - 1772), донькою познанського воєводи Станіслава Потоцького (гербу "Пилява"). Великий посаг за нареченою (40 сіл та містечок) збільшив і без того колосальні землеволодіння Францішека, що були розташовані по всій території Речі Посполитої. Магнетарія Потоцького, що включала приблизно два мільйони гектарів землі і понад 130 тисяч кріпаків, щороку приносила своєму власнику понад 3 мільйони злотих. Про рівень прибутків "короля Русі" свідчить такий факт: на весілля доньки Маріанни та Фрідеріка Алоїзія Бриля, яке відбулося у 1759 році, було витрачено 253 тис. злотих - цей річний прибуток Потоцький отримував тільки від 50 великих сіл. У 1763-1764 роках він зробив спробу здобути королівський трон, але це прагнення не було реалізовано.
У другому шлюбі з Анною Францішек мав одного сина - вже згадуваного Станіслава Щенсного та чотирьох доньок - Маріанну (Марію), Антонію, Пелагею Терезію та Людвіку. Згодом Станіслав успадкує майже всі маєтності батька.
Якою була Уманщина у часи Францішека Салезія? Перш за все розпочалася повторна колонізація регіону. На Уманщину переселяли своїх кріпаків з Руського, Волинського та інших воєводств. Родючі землі вимагали швидкої колонізації і в той же час гнучкої господарської політики щодо колоністів. Для приваблення їх у великій кількості магнати запроваджували слободи - пільгові строки, впродовж яких селяни звільнялися від повинностей на 4-6 років. Організатор слободи (осадчий) звільнявся від сплати платежів на строк до 15-30 років. За цей проміжок часу переселенець встигав побудувати власне помешкання, господарські споруди, заводив свійську худобу тощо. Досить часто землевласник надавав колоністу допомогу: зерном, саджанцями, худобою.
Яскравою ілюстрацією колонізаційного процесу на Уманщині є історія виникнення с.Безпечна, яке було засноване в середині XVIII століття. Спочатку це був хутір, мешканцями якого були люди з різних місцевостей. Потім між жителями хутора та с.Конели спалахнув конфлікт. Урядник магната Потоцького на чолі загону надвірних козаків привіз хуторянам дозвіл SELIASIK NA BEZPIKSZNO. Мабуть, ця слобода і стала називатися Безпечна з того часу. В 1759 році тут було збудовано церкву. Відомості про заснування церкви в селі є дуже важливими, бо інколи це перші документальні відомості про той чи інший населений пункт. Саме в XVIII ст. на Уманщині виникає багато слобід: Шарина, Оксанина, Лащова.
Слід відзначити, що коли збігав термін слобод, окремі селяни Уманщини залишали свої поселення, для них ця територія була проміжною, транзитною. Вони втікали далі в Новосербію, за російський кордон, на слободи під Кагарлик, Арханград та інші міста.
Найприбутковішою статтею магнатського господарства було виробництво і продаж горілки (пропінація). Кварта горілки (приблизно літр) кошгтувала у роздріб 10-16 грошів, а у кредит 15-20. Селянам відпускали горілку в борг, або примушували її купувати насильно. Таким чином, створювалися умови для розвитку горілчаного бізнесу, яким найчастіше займалися польські шляхтичі. Далі буде...

Кривошея І.І., доцент УДПУ.

23.04.04