Умань: наші діти не потрібні державі!

Сповнений відчаю лист 33-річної матері п’ятьох дітей, викладача англійської мови агротехнічного коледжу редакція «Голосу України» попросила розглянути державні органи, які покликані опікуватися проблемами сім’ї.

Житлові негаразди багатодітної сім’ї Лариси та Олександра Троянів з Умані, на жаль, — типові для багатьох родин, котрі зважилися мати кількох дітей. Гучно задекларована державними мужами турбота про «маленьких українців» та подолання демографічної кризи не додала ані квадратних метрів житла, ані достойної матеріальної допомоги тим сім’ям, які їх гостро потребують.

«Ми мешкаємо семеро в однокімнатній квартирі, — писала Лариса Троян у листі до нашої редакції. — Мріяли разом з чоловіком мати велику сім’ю, свій будинок, в якому нашим дітям буде тепло, просторо, затишно. Народилися діти, слава Богу, здорові і розумні. Чоловік з усіх сил намагався заробити грошей, щоб почати будівництво. Ми заклали фундамент, звели стіни. Розраховували, як молода родина, одержати пільговий кредит і через рік стати новоселами. Однак ні через рік, ні через два кредиту нам не дали. Відмову обгрунтували тим, що нам нічим буде сплачувати відсотки за позичку. Так ми й залишилися з недобудованою оселею, у тісноті, з гіркою образою на серці. Зараз нашому первістку, Даші, 15-й рік. А найменшому — Тарасику — два з половиною рочки. Наших старших дітей добре знають в Умані, бо вони ініціативні й активні. Тринадцятирічний Сергійко — чемпіон області з футболу, капітан уманської команди. Шестирічна Марійка — учасниця драматичного гуртка. Вона з трьох років на сцені: співає, танцює, читає вірші. Однак мені боляче дивитися, що наші діти не мають своєї кімнати, спальні. Старшим доводиться стелити спати на підлозі, уроки вони вчать на кухні. Ми дуже сподівалися на державну підтримку і допомогу. Адже стільки у нас говориться з усіх трибун про материнство і дитинство... Проте, переконалися на власному досвіді, одне діло проголошувати, а друге — щось робити. На всі наші прохання і звернення чиновники відповідають однаково: «Не положено!»

Тобто, за хитромудрими законами та «залізобетонними» інструкціями наші діти не мають права дихати чистим повітрям, нормально харчуватися, рости в належних умовах. Повірте, мені гірко не тільки за свою сім’ю, а й за тисячі таких, як моя. Прикро за державу, в якій не лише не протягнуть руку допомоги, а ще й морально принижують. Нащо, мовляв, народжували... Виходить, наші діти не потрібні державі! Як далеко нашим доморощеним владцям до європейської культури, цивілізованого ставлення до кожної людини!» — завершила листа Лариса Троян і додала, що надсилає відповіді з Києва, Черкас, Умані, котрі надійшли її родині після звернення «Голосу України» до державних установ.

Попри різні адреси листи з Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, управління у справах молоді та спорту Черкаської облдержадміністрації, Уманського міськвиконкому були по-чиновницьки схожі. Ларисі та Олександру Троянам всі три інстанції повідомляли, що надати кредит чи матеріальну допомогу для зведення будинку немає законних підстав і можливості. Як і виплатити 8 тисяч гривень за народження п’ятої дитини. Бо найменший син Троянів, Тарас, з’явився на світ саме на день народження Тараса Шевченка, 9 березня 2005 року, а відповідна постанова Кабміну про виплату «материнських» грошей почала діяти тільки з 1 квітня того ж року. Винятків, як завжди, законодавець не передбачив.

Схожа ситуація і з наданням пільгового кредиту. Як роз’яснила у своїй відповіді Ларисі Троян заступник профільного міністра Світлана Толстоухова, «перевага у наданні кредитів визначається з урахуванням платоспроможності кандидата відповідно до Інструкції, що затверджується Фондом сприяння молодіжному житловому будівництву разом з Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту. Платоспроможність кандидата передбачає, що за умови сплати щоквартального платежу у рахунок погашення кредиту з урахуванням відсотків залишок потрійного середньомісячного доходу сім’ї кандидата не може бути меншим, ніж потрійний сукупний прожитковий мінімум...».

Іншими словами, немає в родини достатніх коштів на своє утримання — то й кредиту їй не бачити, як торішнього снігу. Цікава виходить «Інструкція» чи то пак — обструкція щодо багатодітних родин, котрим насамперед, як повітря, потрібна матеріальна підтримка.

У своєму листі пані Толстоухова запевнила Ларису Троян, що до її питання Черкаське регіональне управління фонду повернеться. У тому разі, «коли надійдуть документи, що підтверджують платоспроможність вашої сім’ї». Ось тільки як зробити сім’ю заможною, платоспроможною, урядовець не порадила. Їй, мабуть, невідомо, що середня заробітна плата в Умані, як і в більшості невеликих українських міст, трохи більше 900 гривень. І хоч як не намагався б Олександр Троян дорівнятися за матеріальним забезпеченням до сімей, в яких виховується одне-двоє дітей, це йому не вдасться. Тому, переконана, потрібно переглянути оту всесильну «Інструкцію» щодо надання пільгових кредитів. Для того, щоб окремим рядком у документі зафіксувати право багатодітних сімей, котрі мають мінімальні доходи, одержувати державні позички на будівництво, реконструкцію чи придбання житла. Тоді це буде допомога молодим родинам з трьома і більше дітьми не на папері, а на ділі.

Лідія Титаренко
Голос України
http://www.golos.com.ua/