Із минулого знявши вуаль

Я люблю у Софіївці думать,

Відганяючи спогадів рій.

Від сьогодні, ласкава Умань,

Скільки житиму - бранець твій.

Василь Симоненко.

Понад двісті літ вабить до себе незрівнянною красою парк, подарований коханій
жінці і названий її ім'ям. "Зеленою перлиною Європи", "восьмим чудом світу",
"садом-поемою" називали від початку існування уманську "Софіївку", створену
для радості і щастя.

Хто ж та незвичайна жінка Софія, котра надихнула на створення унікального
дендропарку, шедевра садово-паркового мистецтва? Що відомо про палко
закоханого у неї графа Потоцького?

З бідного передмістя - до палацу

...Вишневі пелюстки, немов заметіль, встеляли дорогу кареті, що котилася
вулицями Умані. Вражені міщани вдивлялись у незвичайної вроди незнайомку.
Вона гордо сиділа поруч з ясновельможним графом Потоцьким. Густе волосся
хвилями спадало на плечі красуні, а великі темні очі сяяли, як зорі...

Можливо, таким був перший приїзд юної Софії до Умані. Принаймні, численні
джерела про графиню Потоцьку стверджують, що вперше прекрасна грекиня
побувала на місці майбутньої "Софіївки" навесні 1792 року. Після цього візиту
через чотири весни на пагорбах річки Кам'янки розпочалося грандіозне
будівництво "Аркадії" - парку, котрий мав би нагадувати Софії гірську частину
її любимої Батьківщини.

Однак історія життя першої красуні Європи починається не з цієї романтичної
сторінки. Навпаки, дитинство і юність майбутньої повелительки чоловічих
сердець сповнене драматизму. Її мати, грекиня-куртизанка Марія Клавоне, жила
з двома доньками на околиці Стамбула. Очевидно, ця жінка мала неабиякий успіх
у місцевої знаті, позаяк була знайома з польським послом Каролем
Боскампом-Лясопольським. Коли через пожежу Марія залишилася без притулку,
вона звернулася по допомогу до шляхетного дипломата. Польський аристократ не
лише не відмовив підтримати погорілицю, а навіть узяв її дочок, Софію та
Марію-молодшу, на виховання до свого маєтку. Під опікою посла дівчата почали
здобувати освіту: вчили польську та французьку мови, опановували танці,
світський етикет. Вони швидко стали улюбленицями та окрасою пишних банкетів.
Так оповідають про стамбульський період життя Софії одні джерела.

Другі подають історію куртизанки та її дочок інакше. Після пожежі, в якій
згорів не лише дім, а й усе майно, погорілиця повела своїх дівчаток на базар.
Тоді продаж дітей був звична річ. Марії пощастило: Софію та її сестру купив
той-таки польський посол Кароль Боскамп-Лясопольський. Вельможа, очевидно,
мав намір після світського вишколу передати дівчат як подарунок ласому до
юної вроди королеві Станіславу-Августу.

Так це було чи ні, проте відомо, що Софія і Марія одержали гарне виховання
серед польської дипломатичної знаті. Вони, немов свіжі троянди, квітнули в
саду пана Кароля. Це тривало недовго. Боскампа-Лясопольського терміново
відкликав до Варшави король. Посол поїхав, а невдовзі з Польщі надійшов лист,
в якому пан Кароль наказав обслузі зібрати дівчат у дорогу.

Весілля у Кам'янці і підкорена Європа

Більшість істориків називають весну 1778 року визначальною у долі Софії
Клавоне. Саме тоді вона, прямуючи з сестрою до Варшави, зупинилася в
подільському місті-фортеці Кам'янець. Поява двох чарівних грекинь не могла не
схвилювати місцеву знать. Панянок почали запрошувати на бали. На одному з них
осяйна краса Софії миттю заполонила серце сина коменданта подільської фортеці
Юзефа Вітте. Шалено закоханий 36-річний офіцер упав до ніг кралі, благаючи її
вийти за нього заміж.

Досі дослідники сперечаються, в якому віці стала Софія під вінець. Одні
кажуть, що в п'ятнадцять, інші - у вісімнадцять. Південна врода, як вишня,
швидко дозріває, і визначити, скільки літ мала юна наречена, навіть її
сучасникам було важко.

Після весілля щасливе подружжя вирушило в турне Європою. Для Софії
свекор-генерал найдорожчі сукні виписав з Парижа. І чарівна невістка мала
вигляд принцеси. Щоб бути прийнятими при королівських дворах, молодший Вітте
вигадав легенду про знатне походження його дружини, візантійської красуні.
Втім, його фантазії про Софіїного батька-аристократа були близькими до
істини. У юності Марія-куртизанка зналася у Стамбулі з найзнатнішими людьми
того часу, і народження Софії від одного з них було дуже ймовірним. На
користь цієї версії свідчило те, що грекиня славилася не лише вродою, а й
природним розумом, далекоглядністю і мудрістю. Потрапивши до вищого світу,
вона трималася так, ніби народилася королевою.

До Варшави подружжя Вітте прибуло взимку 1781 року. На першому ж балі Софіїна
краса викликала фурор. Про візантійську вродливицю заговорила вся столиця.
Король Станіслав-Август також захоплений. Він призначає їй таємні побачення,
підносить дорогі подарунки. А Софія, мило відповідаючи на залицяння, обіцяє
лиш "теплу вірну дружбу". Розчулений монарх дає "грецькій богині" гроші і
випроводжає її з чоловіком до інших європейських столиць.

У Берліні за протекцією Станіслава-Августа Софію прийняв король Фрідріх
Великий. Попри немолоді літа, пруський правитель платонічно закохався. Він
нібито сказав: "Якщо на її батьківщині є ще такі красуні, я готовий на схилі
літ там побувати".

Захоплений прийом чекав на прекрасну грекиню і в Австрії. Імператор Йосиф ІІ
запросив Софію відпочити разом з ним на модному бельгійському курорті. Юзефу
Вітте не залишалося більш нічого, крім як супроводжувати дружину в ролі
компаньйона. Втім, жадібний до грошей і слави, він ладен був заплатити своєю
честю, аби лиш розбагатіти і стати вельможею. Після прогулянок і бесід з
Йосифом ІІ на лебединій шиї грекині засяяли коштовності, а витончені пальці
прикрасили дорогі персні.

Справжній апофеоз слави чекав на Софію Вітте в Парижі. Після її тріумфальної
зустрічі з королем Людовіком XVІ, котрий поклав до ніг красуні червону
троянду, весь вищий світ "захворів" грекинею. У світських салонах тільки й
говорили про "лямур" вінценосного Людовіка з загадковою іноземкою. Проте, як
часто трапляється, аристократія помилилася. Коханцем Софії став брат короля -
граф Луї де Прованс, що згодом став королем Людовіком XVІІ. Любовний зв'язок
тривав за всіма тогочасними канонами утаємничених романів: з викраденням,
зустрічами у лісових маєтках, маскуванням під простолюдинів...

Хто зна, скільки б тривали ці пригоди, аби у Софії не народився первісток-син
і не покликав до Кам'янця старий генерал Вітте.

"Вродлива, мов богиня..."

У Кам'янці Софія запроваджує гучні бали з феєрверками. Тихе місто-фортеця
стало центром музики і розваг всього Поділля. Навкруг "божественної" Софії
юрмляться залицяльники і шанувальники. Але ностальгія за коронованими особами
змушує пані Вітте готуватися до нової подорожі. Також припускають, що у Софії
залишилися деякі зобов'язання перед монархами Європи. Бо цього разу метою
своєї мандрівки вона обирає Петербург.

Спочатку, в розпал російсько-турецької війни 1787 року, залишивши чоловіка у
фортеці, Софія їде до Криму, де опиняється у військовому таборі князя
Потьомкіна. Фаворит Катерини ІІ не залишається байдужим до чар молодої
грекині. Виявляється, він уважно стежив за успіхами Софії при монарших дворах
Європи і готовий створить протекцію для знайомства з царицею.

Через рік знайомство двох жінок відбулося. На диво, Софія сподобалася
імператриці. Чи допомогла дипломатична віртуозність князя Потьомкіна, чи сама
грекиня своєю скромністю припала до душі Катерині ІІ, та між ними зав'язалася
приязнь. За дорученням імператриці Софія відвідує Варшаву. Там їй знову
влаштували палкий прийом. Одна польська хроніка так описала гостю: "Вродлива,
мов богиня. Одягалась то у грецьке, то у французьке. Де з'являлася, всіх
полонила, юрби ходили за нею. Дехто вилазив на лави, щоб лиш побачити її". На
одному з варшавських балів Софію побачив граф Потоцький...

Агент імперії чи закохана жінка?

Друге ім'я графа Станіслава Потоцького - Щенсний, тобто Щасливий. За іронією
долі графу судилося пережити багато нещасть. У юності Потоцький пережив
загибель своєї нареченої. Від власного самогубства його врятував слуга.
Одруження з Юзефіною принесло йому багатство, але не щастя. Навіть
одинадцятеро дітей, народжених дружиною, не принесли втіхи.

Не таланило Потоцькому і в політиці. Прихильник могутньої королівської Речі
Посполитої, граф очолив опозиційну Торговицьку конфедерацію. Його противники
вбачали у позиції графа руку Росії і звинувачували в цьому... Софію Вітте.
Ось як про це писав один польський часопис: "У нас на руках майже
стовідсотковий доказ того, що мадам Вітте виступила в ролі політичного
агента, кокетством схилила невпевненого Потоцького прийняти пропозицію
"північної союзниці".

Покинутий друзями і політичними спільниками, 42-річний граф знаходив розраду
лише з Софією. Він відкрито з'являвся з нею на публіці. Це дало підстави
гострій на язик шляхті заявляти, що Потоцький втратив не лише голову, а й
батьківщину. У цій насмішці була частка правди. Після того, як конфедерати
звернулися до Росії по допомогу, північна сусідка ввела на територію Польщі
війська. У січні 1793 року Прусія і Росія підписали договір про другий поділ
Речі Посполитої.

Зазнавши тяжкої політичної поразки, Потоцький зосередився на особистому
житті. Він оселився з коханою Софією в Умані і розпочав клопотання про
розірвання шлюбу з Юзефіною. Процедура розлучення тривала сім років. Владнати
справу з колишнім чоловіком Софії було легше. Юзеф Вітте, котрий за допомогою
дружини став генералом, давно вважав себе вільним. Коли ж з'явилася нагода
добре заробити на офіційному припиненні шлюбу, він це зробив з великим
задоволенням. Софія не тільки заплатила йому близько трьох мільйонів злотих,
а й розрахувалася з усіма його боргами. Крім того, передала Вітте маєток у
Білорусії, подарований їй імператрицею. Судячи з цих чималих матеріальних
жертв, красуня-грекиня також кохала Потоцького і прагнула якнайшвидше
поєднати з ним свою долю.

А Юзефіна не дала згоди на розірвання шлюбу з графом. Лиш її смерть у 1798
році розв'язала руки закоханим. Потоцький повінчався з Софією в Тульчині, а
місцем проживання вони обрали Умань.

"Забудь тут пам'ять про нещастя"

Умань вабила подружжя Потоцьких магнітом. Уже два роки, як сюди звозилися
звідусіль мармурові скульптури, саджанці рідкісних дерев. Уперше з легкої
руки Софії і Станіслава з'явилися на українських землях пірамідальні тополі
та каштани. В улоговинах і на пагорбах річки Кам'янки будувався парк, рівних
якому не було у Східній Європі. Граф через рукотворну красу обрамлених у
смарагдові шати озер, фонтанів, гротів і альтанок прагнув передати коханій
безмежжя почуттів, що переповнювали його душу. Він замовив обеліск, на якому
латинською й грецькою мовами викарбували два слова: "Кохання - Софії". А на
скельному гроті з'явився вислів: "Забудь тут пам'ять про нещастя і прийми
щастя віще. Якщо ти щасливий, то будь ще щасливішим".

Сім літ тривало щастя Станіслава та Софії Потоцьких. За цей час відбулося
феєричне відкриття диво-парку, Софія подарувала чоловікові трьох синів і двох
дочок. У 1805 році, коли на світ з'явився найменший син, раптово не стало
Станіслава-Щенсного.

Ця смерть приголомшила Софію. На 35-річну жінку впали численні господарські
клопоти й самотність. Графиня ще бувала на балах, приймала гостей, але без
Потоцького світ втратив для неї барви. Часто в задумі гуляла вона парком
свого імені. Софія дбала про зелену перлину, і це втішало її стомлену
бурхливим життям душу.

Сімнадцять літ прожила без Потоцького Софія. В останні роки життя вона багато
займалася благодійництвом. Поховали графиню восени 1822 року за її заповітом
у православній церкві Умані. Через кілька літ землетрус зруйнував цей храм, і
молодша донька Потоцьких, Ольга Наришкіна, перепоховала матір на цвинтар
містечка Тального. Однак вона досі незримо присутня в парку - в кожнім гроті,
струмку, стежині, легкій хмаринці, що пропливає над цим чарівним куточком.
Вона у щасливому сміхові закоханих, що приходять на побачення до вічно
молодої "Софіївки", у натхненних віршах поетів і полотнах художників.

Лідія Титаренко.

Черкаська область.

"Голос України" N0806 2007.06.08