19 грудня у всій Україні відзначають день Святого Миколая

19.12.2006

19 грудня вся Україна святкує день святого Миколая Чудотворця. Цей святитель міста Мір Лікійських, який жив у IV столітті, вшановується всім християнським світом, як заступник і покровитель всіх бідних, знедолених, несправедливо ображених, а також всіх подорожуючих. Майже в кожній українській оселі поруч з іконами Спасителя і Богородиці можна побачити і образ святого Миколая Чудотворця.

Святим він став не одразу. Коли він жив на Землі як проста людина, то дуже любив допомагати людям.

Ще коли він був маленьким хлопчиком, то допомагав своїм товаришам так, що вони не здогадувались, хто це їм допомагає.

А коли він виріс, то працював у церкві, став архиєпископом і продовжував допомагати людям. Бідні вдови, безприданиці, хворі й інваліди знаходили перед порогом свого житла несподівані дари в той час, коли дуже потребували такої допомоги.

Миколай любив допомагати у справах просвіти, мистецтва і науки. Працьовиті студенти, наполегливі вчені отримували несподівану фінансову допомогу, коли вони опановували науку і намагалися винайти хороші речі для людей.

Особливо Миколай любив знаходити дітей, які багато працювали, щоб опановувати навчання і різні вміння. А коли це були щирі чемні діти, тоді Миколай постійно піклувався, щоб з них виростали хороші люди і чудові професіонали.

Коли ж прийшов кінець його земного життя і Миколай став перед Богом, то за добрі діла Бог визначив йому вічне духовне життя і спитав, в якому вигляді Миколай бажає приходити на Землю до людей. Миколай сказав, що він дуже хоче приходити в день свого народження (19 грудня), втілюючись в особи добрих чоловіків, з подарунками до дітей, які були щирими, чемними і з великим старанням опановували знання і вміння.

І сказав тоді Бог, що так і буде.

І це так є, і так буде завжди.

Протягом року допомога Святого Миколая, переважно духовна – це коли людина раптово починає розуміти, що треба зараз зробити, щоб змінити ситуацію на краще. А стосовно випадків з чудовими результатами, просліджується закономірність визнання особистих заслуг людини – старші люди, з життєвим досвідом можуть Вам розказати про такі випадки.

Разом з тим, спонтанно поширюючись по всій Україні, звичай святкування Миколая починає втрачати самобутність, все більше виявляє ознаки відірваності від традиційного наро­дного коріння. До його змісту привноситься багато загальників, надуманого, такого, що суперечить як народним уявленням про образ Святого Миколая, так і обрядовим дійствам, що пов'язані з цим святом. Скажімо, в сценарних розробках часто подибуються вирази на кшталт: "він прийшов до нас з далеких небесних просторів"; "звідси, з неба я бачу кожну дитину"; "у дитячий край щасливий йде весела вість, бо коником білогривим їде з неба гість" і т.ін. Але ж на білому коні традиційно з'являється інший Святий - це архистратиг Михайло, в якого своє призна­чення. А святий Миколай ніколи не мав білого коня. До того ж і вдягнутий він просто. Ось як про це повідує легенда: "Аж за четвертим разом з'явився Святий Миколай перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті, руки в грязі...
- Де ти був? - спитав Бог.
- Помагав мужикові воза з багна витягнути..."

Та чомусь нині одягають його не в просту одіж, а в дорогі ризи, наче пана. Звичайно, може на це мати свій вплив церковно-християнський життєпис Святого. Та є його розуміння народне. Миколай допомагає нужденним, роздає дарунки і старається бути непоміченим, якомога менше звернути на себе увагу. Ратаєм і сівачем уславлює його споконвічна народна уява. До нього звернені наші молитви і молитви дітей. Так, саме молитви, а не листи, в яких замовляються подарунки: «...принеси мені велику ляльку». Та й звірі в його присутності стають миролюб­ними: «...сидить заєць поруч з вовком і не боїться його».

Традиційні Миколаївські забави.

А в тім, ще до початку (а в окремих місцях до середини) XX-го ст. це свято відзначалося по всій Україні досить гучно: з піснями, музиками, своєрідними обрядовими дійствами та заба­вами, коріння яких сягає дохристиянських часів. Відтворити ті форми і ту структуру обрядодійств, ті ігри та забави, що побутували до певного часу на Східній та Центральній Україні і збереглися лише в поодиноких фольклорних записах та ще пам'яті людей похилого віку - стало основним завданням цієї книги.

В різних місцях миколаївські обрядодійства мали різні назви: обходження дворів, миколаївські колядки, миколаївські скрипники (змагання музик) тощо. За свідченням Климентія Квітки у Києві на Юрковиці їх можна було почути ще в 20-х роках нинішнього віку.

В середині 80-х років нам вдалося записати від стареньких жінок у селі Сахнівка на Чернігівщині своєрідне обрядове дійство «Гоцання», що раніше проводились тут на зимового Миколу. В основі його - пошанування дідусів і бабусь, всіх тих, у кого вже народилися внучата. Оповіді людей старшого віку в різних місцях України містять також уривки обрядових дійств, що колись пов'язувались з водінням Кози на свята Введення та Миколая. Тексти миколаївської "Кози" вирізняються насампе­ред згадками про музик, про діда й бабу, про вовка, зайця:

Послухай, Козо,де в дзвони дзвонять, (2)
де в бубни бубнять, (2)
де в скрипки грають.
Гоп, гоп, Козуню,
Гоп, гоп, сіренька,
гоп, гоп, біленька!
Погляди, Козо,на села й гради, (2)
чи нема зради.
Старая баба,то тая зрада:
Солому січе,пироги пече,
а з носа каптить -пироги мастить...
А в текстах миколаївських колядок - згадуються не лише музики, дід та баба, Святий Миколай, але йде мова й про звичай варіння пива, відсутність ладу між людьми:

Чом же так нема, як було здавна,
як було здавна, а з первовіку,
а з первовіку, з первопочатку:
Святим Миколам пива не варят...

Характерним для миколаївських колядок є змагання господарів і колядників-гоцальників в дотепах, жартах, каламбурах, знанні загадок, прикмет, прислів'їв, приказок, небилиць, скоромовок і т.ін.

За матеріалами

www.kievpatr.org.ua

www.pisni.org.ua