Майдан попередив Ющенка про Сибір

23.11.2006
Тетяна ЧОРНОВІЛ

«Наша Україна» та БЮТ звернуться в КС про скасувагння політреформи. Об’єднаною командою ми підемо на вибори», - оголошує Порошенко. Раптом прорізається голос бабусі: «І ви йому вірите?». Баба Параска піднялася на трибуну і розцілувала Петра Олексійовича.

Позаяк «Обоз» не акредитували на урочистості з нагоди другої річниці помаранчевої революції в Маріїнському палаці, кореспондент Інтернет-видання, як два роки тому, відчув себе обмеженим в свободі слова. Шлях залишився один - на Майдан.

Було внутрішнє побоювання, що там збереться лише купка людей. Однак пік в людської активності, який припав на 20 годину, народу там було досить пристойно. За кількістю присутніх це був майже мітинг часів «України без Кучми». Навіть дивно, що попри відсутність організації, така кількість людей прийшла, щоб усе згадати. «Майдан - це найкраще, що було в моєму житті. Звичайно, розчарування велике. Але це не означає, що нам треба все забути. Не завжди щось хороше призводить до ще кращого», - пояснила свій прихід на майдан одна жіночка.

Два роки назад тут були пісні та танці, виступи зі сцени. Тепер сцени не було. Лише імпровізована трибуна в оточенні плакатів: «Ющенко, відступати нікуди - позаду Сибір». Зате на цю трибуну був відкритий доступ не лише політичним вождям, а всім бажаючим. Виступи йшли вперемішку з хітами зими 2004 року, особливо - «Разом нас багато». З трибуни говорили про різне. Народ на виступи реагував мляво. Лише кілька раз Майданом прокотилася дружня хвиля підтримки ораторам: після слів: «Геть Верховну Раду на чолі з Морозом», й «Руки геть від Луценка».

Виступи на інші теми слухали одним вухом. Люди збиралися групками, обговорювали поміж собою політичну ситуацію, або дискутували, хто винен - Юля чи Ющенко. Щоправда, дискусії були мирними, без пристрастей, як це було рік тому. «Обоз» став свідком лише однієї конфліктної ситуації. Її спровокувала жіночка з коляскою, яка намагаючись проїхати крізь натовп, супроводжувала свій рух словами «Уроды, загадили тут весь майдан». Дехто посмів не погодитися, й отримав від матусі ляпаса.

Щоправда, була на майдані ще одна підбурювачка конфліктів - жвава бабця з паличкою. Очевидно, лаври героїні майдану бабки Параски не давали їй спокою, тож ця добродійка ходила між людьми з закликом: «Нехай Параска поцілує мене в с…». Старенька пояснювала, що Параска, така-сяка, бо цілується з політиками за гроші. Сама бабця за політичними поглядами, очевидно, була анархістко. Крила всіх без розбору. Янукович у неї був «зек», Юля - «воровка», Ющенко - «бандит». Найбільшою перемогою анархістки в цей день став переляканий її «логікою» Третьяков. Після кількох сказаних нею слів він вирішив тікати з майдану.

Ближче до вечора народ згадав, що сьогодні свято. В різник куточках виникали стихійні компанії з пластиковими стаканчиками, чулися тости. Не дуже веселі, але з надією.

В цей час, ті, хто виступав на сцені, раз за разом намагалися влаштувати скандування «Ющенко».

Однак краще б вони цього не робили. Бо крики «Ющенко!» поступово переходили в «Ганьба!», а далі тонули в голосному «Юля!». І так кожного разу.

Підхожу до людей, що завзято скандують «Юля!». Цікавлюся, чи підтримують вони рішення Тимошенко не виходити на Майдан. «Ми з чоловіком з цього приводу навіть посварилися, - відповідає жінка, - Він каже, що Тимошенко зробила правильно. А я вважаю, що вона мусила прийти, щоб укріпити віру людей, для яких вона - остання надія». «Я теж би цього хотів, - додає поряд парубок, - Якби Юля сьогодні покликала на Майдан, прийшло не стільки би людей, а в десять раз більше. Як тоді, два роки тому».

На відміну від Тимошенко, багато політиків таки завітало на Майдан.

О 16.00 годині тут були польові командири Юрій Луценко, Тарас Стецьків, Микола Томенко та Володимир Філенко. Щоправда, в цей час на майдані було обмаль людей. Командири трохи потусувалися, сходили до колони біля Головпоштамту - перевірити, чи позатирав Клюєв гасла проти Януковича.

Всі польові командири, крім Луценка, були настроєні оптимістично. Вони говорили, що події дворічної давнини - не остання революція в їхньому житті. Лише глава МВС сумно заявив: «Тричі в одну річку не ввійдеш».

О 18.00 біля наметів, що були розбиті поблизу стели та рясно прикрашенні стендами з фото Юлі Тимошенко в різних ракурсах, можна було побачити Юрія Єханурова. Він замріяно згадував свою участь в майданових подіях, і особливою ніжністю говорив про жіночу шапочку, яка рятувала його велику та розумну голову від лютих морозів. "Пам’ятаю, коли випав сніг і стало дуже вогко, Олександр Ропотенко повів мене до намету, в який кияни зносили теплі речі. Там ми знайшли плетену жіночу шапочку. У мене розмір голови 54, і знайти на мою голову шапку - велика проблема. Так я в тій жіночій шапці і простояв весь Майдан", - розповідав Єхануров.

Сказати з трибуни йому було чи то нічого, чи то він не вважав за потрібне виголошувати якусь промову. На відміну від Катеринчука, який піднявся на трибуну під дружні вигуки підтримки. Він сходу похвалився, що вийшов з лав «Нашої України», тому, що вона вже давно не є партією Майдану. А за тим закликав всіх присутніх відсвяткувати річницю майдану, приєднавшись до нової партії.

Однак записувати новобранців в ряди своєї політичної структури Катеринчук не став. Невдовзі після виступу, не відомо з яких причин, він покинув майдан.

Раптом на площі з’явився Порошенко. Треба віддати належне його хоробрості. На відміну від своїх колег по партії, під дружнє скандування «Порошенко», Петро Олексійович в помаранчевій краватці піднявся на трибуну.

«Представляю вам героя помаранчевої революції», — оголосив ведучий, і раптово на майдані дружньо залунало: «Ганьба!». Однак це не завадило Порошенку розпочати виступ. Слухати Петра Олексійовича було важко, бо кожен другий з присутніх на майдані іронічно коментував кожне його слово. Наприклад, Порошенко говорить: «В цей день політики повинні почути одне одного. І тоді ми цих бандитів переможемо», а за плечами чуються обурені репліки громадян, мовляв, що заважало перемогти тих бандитів до цього дня. Хтось згадує Шербаня, хтось не може пробачити йому відставки Юлі.

«Наші опоненти, використовуючи політреформу, відсторонили нас від влади. Ми боремося за повернення нашої влади»,- продовжує Петро Олексійович. За плечима чується глузливий сміх, та твердження «Слабакі». «Ми дамо бій бандитам разом. «Наша Україна» та БЮТ вирішили спільно звернутися до Конституційного Суду з вимогою відмінити політреформу. Об’єднаною командою ми підемо на вибори», - оголошує Порошенко.

За спиною нарешті стихають іронічні репліки - лише гул загальної підтримки. І раптом серед загального одобрямсу й овацій прорізається голос бабусі: «Й ви йому вірите?!» Закінчив свій виступ Порошенко словами: «Не втрачайте віру. Разом нас багато, нас не роз’єднати!» Народ на Майдані дружньо підтримав. Лунали крики: «Юля й Порошенко разом!» Баба Параска в цей час піднялася на трибуну і розцілувала Петра Олексійовича.

Порошенко зійшов з трибуни й сміливо рушив в народ. Люди говорили йому слова підтримки, просили автографи, висказували претензії, наприклад: «Петро Олексійович, це ж ви в усьому винні». На запитання однієї дівчини, чи не засмучений він такою реакцією народу, Порошенко відповів: «Про які крики «ганьба» ви говорите? Я чув слова підтримки. «Имеющие уши - да услышат», — відповів Порошенко.

Одного чоловіка, який приставав до нього з критикою «нашоукраїнець» просто назвав провокатором. Багато громадян зверталися до нього з проханням захистити міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Це питання було одним з найактуальніших серед людей, що зібралися на майдані. Деякі з них навіть тримали плакати: «Руки геть від Луценка».

Всі чекали, що Юрій Віталійович виступить з трибуни. Один чоловік навіть вийшов до мікрофону з відповідним проханням: «Мені тут люди говорили, що бачили Луценка. Юрій Віталійович, піднімайтеся на трибуну, скажіть кілька слів людям. Вас чекають!».

Однак Луценка на трибуну так і не вийшов. «Я його бачив нещодавно. Вони з Стецьківим добре випили», - пояснював один мужик іншому, чому не варто сподіватися на виступ Луценка.

Інша групка людей в цей час обговорювала Безсмертного: «Він тут нещодавно пробігав. Його оплювали, назвали «гондурасом», тож він поспішив втекти за намети». Почувши таку сенсацію, «Обоз» вирушив на пошуки Романа Петровича. «Так, він був тут, розмовляв з людьми. Але все було спокійно, мирно. Ніхто на нього не плював», - заспокоїв кореспондента «Обозу» охоронець біля наметів. Раптом на очі потрапила щільна група людей. «Бідненький всі на нього напали!», - чую репліку жінки, які відділились від натовпу. «Хто ж там такий «бідненький»? – цікавість змусила приєднатися до натовпу. В щільному оточенні виявився… Третьяков, який саме диктував людям, що його оточили, номер свого мобільного. «Ви, певно, його завтра зміните», - не довіряли люди. Третьяков переконував, що цей номер в нього чи то 8 місяців, чи то 8 років – через гамір почути не вдалося.

Якісь хлопці тут же намагаються додзвонитися і хизуються перед усім натовпом, що він їх обманув - ніхто не бере трубку. Третьяков роздратовано виймає телефон і демонструє, що на нього саме йде виклик. Розгорається полеміка, хто тут провокатор.

Далі Третьякову висувають претензії, що він не розмовляє українською мовою. «Це моя винна. Але коли я ріс - Київ був суціль російськомовним. В мене навіть бабусі в селі не було. Я - дитина асфальту»», - намагається розчулити людей Третьяков.

«Давайте, я вас буду вчити», - запропонувала одна тітка. Третьяков начебто погодився, але без особливого ентузіазму.

Народ, що оточив Третьякова, вимагав від нього об’єднання БЮТ та «Нашої України» об’єдналися. «Під керівництвом Тимошенко», - ультимативно уточнила одна жінка. «Не бути такому. Я вам щиро кажу», - відповів Третьяков. На нього зашипіли: «Ну, тоді у нас надії не має, буде Янукович!». «Нам закон не дозволяє, бо ми різними партіями йшли на вибори, - виправдовувався пан Олександр, - Проте ми будемо координувати наші дії, як це було в 2004, коли Тимошенко підтримувала Ющенка, хоча єдиної партії не було».

Люди поблажливо закивали головами. Вони ще довго перемивали кісточки Третьякову, але розмова стала нудною. Прислухатися було вже не цікаво – більше кортіло подивитися, хто ще прийшов на Майдан.

Наступним в поле зору потрапили В’ячеслав Кириленко та Анатолій Матвієнко. Дискусія навколо них була доволі млявою. Куди цікавішими були гасла, що лунали з трибуни. Людям запропонували проголосувати просто тут, на Майдані, за скасування політреформи. «Ми ж єдине джерело влади в країні. Ми тут з вами є віче, яке може прийняти таке рішення». Народ схвально підтримав пропозицію.

О 21.00 весь Майдан проспівав гімн України, люди почали розходитися. Багато хто пішов саме під час трансляції звернення Ющенка до народу. Треба зауважити, обличчя людей, що розходилися по домівках, були переважно веселі. «Ми самі влаштували революцію. Тепер самі собі влаштовували свято. Нехай воно зі сльозами на очах. Але ми прийдемо і наступного року. Може, він нас більше порадує», - з надією в очах зізнався один з учасників «свята». До речі, святом цей день вважають не лише ті, хто прийшов на центральну площу міста. Чимало людей ностальгували за тими подіями вдома або на роботі. Мене, наприклад, кілька разів вітали абсолютно незнайомі люди. Наприклад, - водій маршрутки.

Однак найбільше цього дня мене вразила власна донька. Дізнавшись, що її мама теж була на Майдані, вона заявила, що обов’язково треба було взяти її, бо вона знає гімн України.

В цьому не було б нічого дивного, якби в часи помаранчевої революції Іванка не була півторарічною лялькою, що вимовляла одне слово: «мама». Яким же було наше здивування, коли через рік після тих подій вона дістала з шафи помаранчевий шарф і сказала «Ющенко». Для неї Майдан, який в ті дні цілодобово лунав в нашому помешканні з екрану телевізора, запам’ятався як дещо велике, світле та прекрасне, гідне наслідування. Може, тому День свободи - це все-таки велике свято, незважаючи ні на що.

Фото здесь http://www.obozrevatel.com/news/2006/11/23/146108.htm