В уманських теплицях вирощують огірки для Європи та Азії

Побувавши днями на Уманському тепличному комбінаті, познайомившись із виробництвом, відомий український політик, народний депутат кількох скликань Борис Колесников зазначив: «Таке підприємство — зразок, рівень якого має досягти весь аграрний бізнес в Україні. Потужність сільськогосподарського виробництва — одна з основ потужності економіки держави в цілому. А в рамках реформ, які збільшують повноваження місцевих громад, співпраця агробізнесу і місцевої влади — гарантія успішного соціально-економічного розвитку територій, відродження українського села. Такі приклади вже сьогодні є на Черкащині».

Хоча для уманського тепличного комбінату важко знайти порівняння, тому що це підприємство — феномен. Уславлене, відоме за кордоном. Підприємство має статус приватно-орендного, очолює виробництво сім’я Гордіїв. Сім’я особлива: і Микола Васильович, і Антоніна Миколаївна — обоє удостоєні звання заслуженого працівника сільського господарства України. В уманських теплицях у всьому — в надсучасних технологіях, в економіці, в самій атмосфері колективу — всюди панує ритм високопродуктивної праці й постійного пошуку нового. Отож і здобутки найвищі в Україні: за минулий сезон середня врожайність огірків сягнула 45 кілограмів з квадратного метра, томатів — 76. Як мовиться, нам аплодує Європа.

Запас міцності

Найчорнішої зимової ночі західна околиця Умані схожа на чарівну оазу серед снігової пустелі. Безкінечні корпуси зі скла, повні живої зелені, залиті м’яким жовтим світлом — відблиски видно за кілька кілометрів. Для незвичного ока — фантастична, космічна картинка, для уманчан — нічого особливого, тепличний комбінат для овочів світловий день продовжує: ХХІ століття надворі. Уманські теплиці — гордість краю, справжній місцевий бренд. За історичними мірками підприємство молоде, ще на початку 70-их років тут було чисте поле й осокори над дорогою, багато старожилів пам’ятають той час. Директор, Микола Гордій, на комбінаті від першого врожаю, коли прийшов сюди з новеньким дипломом Уманського сільгоспінституту (нині Національний університет садівництва). В радянську епоху уманські теплиці теж мали високу (на свій час) урожайність і добру славу. Але, як розповідав Микола Васильович, вже перша участь у міжнародній виставці допомогла багато на що подивитись новим поглядом. І переконатися, що вітчизняне овочівництво закритого грунту — то вчорашній день, у європейських колег галузь базується на принципово інших технологіях. Працювати на старій базі означає свідомо йти в тупик.

Економічна криза 1990-их років для тепличного виробництва з його залежністю від енергоносіїв, цін на газ стала справжнім стихійним лихом. Кілька колись потужних українських підприємств першими зійшли з дистанції, — одні до мінімуму скоротили виробництво, інші й зовсім перетворилися на руїни. «Наш комбінат врятував Микола Васильович», — цю фразу доводилось не раз чути від уманських тепличників різних поколінь. І від молодих, що прийшли вже в нові зелені цехи, і від ветеранів колективу — учасників тих пам’ятних загальних зборів, коли прийняли доленосне рішення про реконструкцію виробництва й перехід на роботу за ринковою системою.

В арсеналі, з яким починали цю виробничо-економічну революцію, була енергія, блискуча кваліфікація й організаторський талант лідера Миколи Гордія плюс міцний досвідчений колектив. З таким запасом міцності взялись за велику справу. За орієнтир взяли голландські технології — ця країна славиться теплицями. Йшлося не тільки про нові способи вирощування овочів; закладали нові корпуси з сучасним обладнанням. І все це — за умов економічної кризи, цінових стрибків на енергоносії, ненадійності систем енергопостачання. Тож доводилося дбати ще й про власне енергетичне забезпечення. За кілька років напруженої праці, неймовірних ризиків, перепадів, цейтнотів — перша перемога. У 2006 завершили спорудження першої черги теплиць європейського типу, нової для України конструкції та устаткування. Замість традиційної грунтосуміші — спеціальний субстрат, сорти огірків і томатів зарубіжної селекції (вітчизняних такого рівня, на жаль, немає). Температура повітря, живлення рослин — усе цілодобово конт­ролюється комп’ютерними системами. На той час уже була на комбінат доставлена голландською стороною унікальна лабораторія «Деметра» (досі єдина в Україні такого рівня), відтак і можливість у будь-який момент перевіряти «стан здоров’я рослин». Вибір і освоєння нових технологій, виробництво і якість продукції — все це у віданні головного технолога підприємства Антоніни Гордій. І те, що надскладний процес живого виробництва у зелених цехах з першого дня зуміли сформувати з точністю до грама і до хвилини — заслуга Антоніни Миколаївни, фахівця екстракласу. До слова: разом з батьком і матір’ю на комбінаті працюють Гордії-молодші — Віктор і Андрій. На підході й третє покоління — внук Олексій, студент, під час канікул працює в теплицях, освоюючи родинний бізнес, що називається, з першої сходинки.

Сьогодні на комбінаті старих корпусів, з яких усе починалося, майже не залишилося. Але оновлення виробництва — процес постійний. Приміром, першими в Україні у промислових масштабах застосували світлодіодне забезпечення теплиць і цим прискорили отримання урожаю в зимовий сезон. Для належної організації збуту продукції заснували сучасний логістичний центр.

З рідної грядки

Увійшовши в ринкову економіку, українські аграрники виявили свою біду: уміючи вирощувати хліб і до хліба, не вміємо вигідно продавати урожай (в радянському минулому ринкової системи взагалі не існувало). Микола Гордій взяв до уваги цю обставину значно раніше, ще тільки знайомлячись з агробізнесом на Заході. Тож споруджуючи нові корпуси, на комбінаті водночас розробляли сучасну систему реалізації продукції. В 2006 році запровадили першу власну торгову марку «З грядки». У 2010 з’явилась марка «Гордій» — господар власним ім’ям засвідчує найвищий рівень якості овочів з УТК. А найбільшою перемогою ознаменований 2009 рік: отримали сертифікат якості за міжнародним стандартом Global G.A.P. Іншими словами — вихід уманської городини на міжнародний ринок. З того часу співпраця з зарубіжними партнерами-закупівельниками постійна. Сьогодні уманські огірки і помідори везуть у Польщу, Білорусь, в Узбекистан. Одним із провідних підрозділів підприємства став логістичний комплекс, який займається первинною обробкою і відправкою продукції. Побачити, як розумні автомати сортують і фасують помідори за фракціями — справляє неабияке враження.

Однак, як стверджує Микола Гордій, найдосконаліша техніка і найпрогресивніші технології залишаться мертвим капіталом без кваліфікованої та добросовісної праці людей.

— Сама ідея реконструкції, докорінної перебудови підприємства базується на спільній праці. Люди нам повірили, підтримали, тому і вдалося подолати найбільші проблеми. Колектив не сумнівався в успіху навіть тоді, коли не вистачало грошей на зарплату, — з вдячністю говорить Микола Васильович.

Сьогодні на комбінаті більше 600 працівників. Практично всі вони виросли, набули кваліфікації тут, на рідній теплиці. За багато років склалась своя система підготовки кадрів. Сучасна теплиця — високотехнологічне виробництво, тут треба освоїти непрості операції догляду рослин (приміром, щеплення), а з цим не кожен справиться. Тож перший період роботи на комбінаті — учнівський (звичайно, при заробітку). Початківців беруть під опіку досвідчені працівники, вчать азам, а далі — як себе зарекомендуєш. Молоді спеціалісти, що приходять з дипломами, теж протягом певного періоду на практиці освоюють тонкощі овочівництва закритого грунту з допомогою старших колег. Відпрацювавши кілька років, набувши досвіду, дехто з молоді вирушає за кордон у пошуках кращого «місця під сонцем»: з набутим на уманському комбінаті рівнем кваліфікації вони без проблем знаходять там роботу в тепличному бізнесі. Але це поодинокі випадки. Статус тепличника на Уманщині високий, роботою дорожать.

Храми наших душ

У панораму західної околиці Умані на диво гармонійно вписалась нова церква. Це храм Всіх Святих, збудований тепличним комбінатом, освячений торік. Ідея будівництва належить родині Гордіїв. Микола Васильович взявся за справу особисто, з щирою душею, не шкодуючи ні сил, ні часу, не кажучи вже про кошти. Церква дуже оригінальної архітектури — схожа на гігантську білу свічку, що піднялася в небо золотими вогниками хрестів. Храм і його зелений двір-сад став окрасою всієї околиці. Внутрішнє обладнання нової церкви — справжній мистецький проект, від старовинного панікадила, відреставрованого і подарованого благодійниками при Києво-Печерській лаврі, ікон у техніці карбування та емалі, дубового іконостасу до підлоги з мармуровими інкрустаціями і кованих дверей з чеканками. Храм Всіх Святих став гордістю тепличників, його тут називають підкреслено — «наша церква».

Ще один із багатьох вагомих соціальних проектів комбінату — будівництво сучасного, добре обладнаного стадіону в селі Паланка, й нині допомагає у його утриманні в належному стані. Під крилом комбінату футбольна команда «Ятрань»-УТК» не один рік захищає спортивну честь Уманщини.

І вже три роки, від початку «гібридної», але від того не менш кровопролитної війни на Донбасі, постійною турботою комбінату залишається спонсорська допомога учасникам АТО. Тут і внески у волонтерські обози, що з Умані на Схід відправляють регулярно, і головне — суттєва допомога для своїх працівників, що стали фронтовиками. А бойовий гарт АТО пройшли вже 15 тепличників. І кожен з них відчував підтримку рідного комбінату.

Ольга ОХРИМОВИЧ
"Черкаський край"
http://kray.ck.ua/ekonomika/promislovist/item/17344-v-umanskih-teplitsyah-viroschuyut-ogirki-dlya-evropi-ta-aziyi