Уманчани урочисто провели Наталію Золотухіну на Олімпійські ігри

Ріо-2016: українки – про кваліфікацію з метання молота
Олімпійський фінал з метання молота пройде без участі українок. Напередодні наші спортсменки не змогли подолати кваліфікацію.

Ірина Новожилова (66,70 м): «На призову трійку у Ріо я не претендувала, але кваліфікацію мала проходити. 71-72 метри – це мій результат. Довгий переліт, мабуть, усе ж дав про себе знати. Хоча форма, самопочуття нормальні. Думала, в останній спробі все вдасться. Виклалася у ній на максимум: і ричала, і кричала, але рокове потрапляння ручки по сектору зіграло свою роль.

У нас технічно-силовий вид і тримати форму впродовж тривалого часу дуже складно. Я ввійшла у неї в середині червня, потім був чемпіонат Європи… А щоб залишатися на тому ж рівні і далі, потрібна реабілітація. У нас у країні з цим великі проблеми. Звісно, повністю перекладати на це всю вину не можна, адже тут і наша з тренером робота. Але поки що виходить так, що якраз тільки наша робота і є. Дуже хотілось би, щоб спортсменам і спортсменам олімпійцям особливо приділяли більше уваги. Бодай у питаннях відновлення».

Ірина Климець (62,75 м): «Самопочуття мені подобалося. Мандраж був, але не можу сказати, що сильно нервувала. Першу пробну спробу виконала технічно, молот полетів. Вже у кваліфікації під час першої спроби дуже затиснулася, у другій молот потрапив у сітку. Тренер каже, що швидкість була мала, не така, як на тренуванні. Відразу після виступу складно сказати, що сталося, що не так.

У другій спробі, коли молот потрапив у сітку, третій і четвертий оберти не прискорювала. Трішки пропустила, фінал видьорнула – і маємо, що маємо. У третій спробі молот ніби і рівно полетів, але чому такі результати?.. У мене навіть на тренуванні краще було. Найгірше, що могла уявити, це 65-66 метрів. Але це хороший урок і досвід. Я ще молода, це перша Олімпіада».

Наталія Золотухіна (56,96 м): «Після народження першої дитини я швидко відновилася і навіть виграла чемпіонат України. Почувала себе дуже сильною, через три-чотири місяці повернула свій середній результат. А після народження другої дитини не знала, чи повертатися. Та вже на другий рік почала посилено тренуватися.

Я жодного разу не була на Олімпійських іграх і дуже хотіла сюди потрапити. За три тижні до чемпіонату України у мене був гайморит. На щастя, все ж змогла потрапити до команди. Вже й вилікувалася, все було добре, мала їхати на чемпіонат Європи, але виявилося, що у мене дуже серйозна травма спини – грижа, яка потребує хірургічного втручання. Я кілька днів навіть ходити не могла, тому й не поїхала в Амстердам.

Час для відновлення був. У Ріо не відчувала такого сильного болю, готувалася показати високий результат. Але десь на підсвідомому рівні хвилювання за спину, певно, дало про себе знати.

Хтось може сказати, навіщо везти слабких або травмованих спортсменів на Олімпійські ігри? По-перше, сильних, тобто здатних реально боротися за фінал, одиниці. По-друге, наприклад, я сподівалася і прагнула виступити добре. Коли я не могла ходити, я нікуди й не їхала. Насправді, всі люди, які тут, виконали норматив і заслужили виступити тут. Ми дуже важко працюємо для цього, і хотілось би, щоб інші це бачили і поважали. Це Олімпійські ігри, це спорт. Тут не лише закономірності, а й сюрпризи. Та ж Аня Скидан має високі результати, призер чемпіонату Європи, але у Ріо не змогла подолати кваліфікацію.

Так, у нас у групі метань зараз дійсно не надто сильні результати. Не можу сказати, що у спорт не вкладають гроші. Я по зборам не їжджу, бо у мене дітки. Але інші спортсмени, і метальники зокрема, на них були.

Що б там не було, а я рада, що я тут. Попри травми, змогла відібратися. І можу пишатися ще й тим, що, мама діток 4 і 2 років, змогла потрапити на Олімпійські ігри».

http://uaf.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=12242:rio-2016-ukrainky-pro-kvalifikatsiiu-z-metannia-molota&catid=40:uanews