І відьми не допоможуть

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ

Справи кепські. Здається, треба чекати найбільш неприйнятного перебігу подій. Ну, чисто тобі повзуча контрреволюція. Всі стоять на смерть. Але інтуїція… Десь у повітрі віє невблаганною поразкою. Про що я? Та все про те ж! Про неї, про леді Ю.

А, начебто, добре як було. Ще перед 10 березня, коли вдивлялися в останні рейтинги, нічого не віщувало біди. Юля глухо на третьому місці. Спеклася. Хоча що з неї візьмеш? Вона і тоді брала на «переляк». Все рівно уперто закликала підписати меморандум. І з голови не викидала отієї своєї забаганки, вчепилася намертво – «Той, хто з помаранчевих набирає найбільше голосів, пропонує свою кандидатуру на прем’єра».

І де вона взяла ту упевненість, що обскаче, та ще й як, нашоукраїнців? Не інакше, як має зв’язки з Глобою чи з потойбічними силами. От і цього разу не обійшлось. Ситуація ж склалась після цих виборів – гірше нема куди. Серед помаранчевих вона виграла? Виграла. Хоча Мороз аж плечима перемикує: «Ніякий я не помаранчевий, а такий собі рожевий». Та все рівно ж нам, з Майдану. І що ж тепер з нею поробиш, з Юлією Володимирівною?

Кріпко всі думають над цим. Останніми днями враження таке, що всі різновиди відьом злетілися на Київські гори, аби чимось зарадити хлопцям-можновладцям в їхній біді. І хоч які вони різні, але оповиті однією думою, тою клятою інтелігентською: «Що робити». Щонайперше свої, соратники ще вчора.

Закляті «любі друзі»

Так, ще вчора стояли поряд на Майдані. Та вже тоді відчували: «бути біді». Вся її попередня вдача красномовно зазначала, що не дасть жити спокійно. Ну ж, здавалось, перемогли. Зупинись, оговтайся, та за справу. Звісно, не так знавісніло, як за часів Кучми. Але розібрати Україну на окремі угіддя, віддати своїм на прокорм. А так за що ж страждали, мало не на голодному пайку були. Так вона ж не з таких. Натішилась тим бізнесом. І не клич. Не тягне її.

До того ж, начебто, заклинило її – «Живи й дай жити другим. Треба ділитися». Ох вже ці самаритянські гасла! Якщо вже так хочеться тієї справедливості, то йдіть, пані Юліє, на прощу, тільки нас не чіпайте, простих українських олігархів. Добре, аби вона таке робила з тими синьо-білими, що при грошах, та ще й великих. Та їй цього замало. Вона і своїм не попустить. Буде примушувати грати за правилами.

Вочевидь, тих з «оточення» громовицею побило отими її 22 з чимось відсотками. Майже всі мовчать. Ще за закритими дверима політради голос здіймають. «Хто завгодно хай за отамана буде, але не вона, цур її, пек!» А так, щоб на Майдані, коло церкви, тут їх нема. Електорат, боронь Боже, почує, запам’ятає. Та на наступних виборах не те, що 13%, а й трьох не назбирають.

Один тільки Петро Олексійович, чисто тобі Сонні Корлеоне енесенушного клану, герцює. Починає завжди здалека. З демократії, з принципів Майдану. Це він, бачте, їх, цих принципів, головний місцеблюститель. Якщо не головний, то що вже другий після Президента, то це точно. Але як би добре він не починав, але кінчає завжди однаково. Не за упокій, звісно, душі грішної. А от що не бути Юлії Володимирівні прем’єркою – вік волі не видать. Так і тільки так. На цьому стояв і стояти буде.

Ну і нехай стоїть. Дружина Лота теж встала, озирнулась і перетворилась на соляний стовп. Петро Олексійович, Вас просто об’їдуть. І будете Ви не при справах. Так що думайте, час є. Не любите отих ситуацій: «Троє збоку, наших нєт». А може таке бути.

Ідейні опоненти

Таких теж немало. Вони у принципі може й не проти. Он Роман Петрович, котрий Безсмертний, у стані повного грогі після оголошення екзіт-полу мало не випав з сідла. Так його, бідного, повело, що хотів вже запросити Юлію Володимирівну та й підняти її руку в знак перемоги. Як рефері Кличку свого часу руку піднімали.

Нічого, дали понюхати скипидару чи ще чого. Привели до тями. Почав правильно говорити. І так же він то дохідливо говорить, лапідарно, аби кожен селянин зрозумів. Інтелігенція не зрозуміє, бо і розуміти не хоче, з великим вона вивертом. А народу треба просто, але і з туманом трохи.

Що треба принципи визначити. Підписати один документ. Потім підходи розробити, за якими ці принципи треба здійснювати. І знову документ. Ще не кінець. Розподілити сфери відповідальності. Він ще з одним Романом, але вже Зваричем, займуться економікою. Юлії Володимирівні тоді самий час культурою зайнятися. Інше добре робила. І це добре зробить.

А що насамкінець? А у неї, мабуть, на той час терпець урветься і піде вона собі в опозицію. А вони тоді зі співом революційних пісень, з розгорнутими знаменами зіллються в екстазі з регіоналами. Можуть і нічого не робити. Тоді коаліції нема. Президент грюка дверима, зачиняє парламент на перевибори. Проте на таке піти – острах бере. Бо тоді є дві можливості. Обидві погані. Вірніше, одна погана, а друга – ще гірша.

Почнемо з поганої. На тих нових виборах пролетіти можуть. І не як-небудь. А під фанфари. Або як фанера над Парижем. Погано. Не підходить. А тепер ще гірша. Стукне-грюкне, але вже пані Тимошенко. І заради єдності двох Україн, про яку торочать зараз всі, кому не ліньки, піде на альянс з донецькими.

Хоча вона, леді Ю, Христом-Богом клянеться - з ким завгодно, навіть з Порошенком, но не з донецькими. Начебто, так каже. А як зробить з ними той альянс? Тоді що? Вони ж, хлопці з «оточення», на таке піти можуть. Раптом і її на таке сподвигне.

Тоді вже точно самим піти в гурт до тих донецьких. Краще з ними ті обидві України роздерибанити, аби тільки Україну не втратити. Бо тоді другі її візьмуть, наша не буде. Всі ласі шматки комусь лишаться, а ми так, на підхваті.

Опоненти зліва

Дякуючи пану Черновецькому, плутанини стало менше. Тепер акціонерне товариство з необмеженою відповідальністю щодо розбазарювання київської землі та вибудови всіляких одоробл у центрі Києва – ООО (Олександр Олександрович Омельченко), вочевидь, буде закрито. І тому тепер, коли кажуть «Сан Санич», будуть знати, що мова йде про Мороза. Дійсно, а для чого нам два Сан Санича? Перебор.

Так от, треба було б сказати пану Морозу, щоб він навів певний порядок на своїй палубі. Дав відповідне ЦУ своєму колезі Баранівському. Ліві погляди треба сповідувати, але якщо вся соціалістична рота надумалася йти в ногу із БЮТом, то, мабуть, не варто одному з провідних соціалістів так репетувати з цього приводу.

Хоча звідки ноги ростуть – зрозуміло. Знає кицька, чиє сало з’їла. Обидві сільськогосподарські кризи були розкручені не без його участі. Або щонайменше при його потуранні. І дірка в балансі з м’ясом, і заборона на ввезення цукру-сирцю, яке б розбило оборудки спритників. Почуває, що в новій компанії йому місце точно не знайдеться.

Опоненти зі страху

Таких найбільше. Їм точно не до любові, якщо ЮВТ стане прем’єром. Раніш як було? Близький ти до Президента - будеш спокійно жити. Або тобі спеціальна економічна зона, або ще яка преференція. Якщо вже дуже близький, зять чи ще хто, то можуть завод чи навіть комбінат продати.

З Юлією Володимирівною все до огидності просто. Ні собі, ні людям. Чорний бізнес – геть! Сірий бізнес – геть! Визнає чомусь тільки один бізнес – всвітлу. Знай, своє гне: платіть податки. Не розгуляєшся. Тому вони її як вогню бояться.

Ще в перше своє пришестя запам’яталася. Коли з бартером розправлялася. Боже, а які до неї були вексельні схеми! Дисконт іноді сягав 70%. Золоті часи. Вона прийшла і все іспохабила. Скільки маєтків, майбахів і лексусів недохапали. Тому, коли в другий раз прийшла, вже були навчені. Пішли здаватися, гроші до бюджету понесли, як заведені.

В п’ятницю якийсь добродій на програмі Савіка Шустера, сам з-за кордону, перестраханий страшними розповідями про жінку з косою, що ось-ось знову прийде в кабінет на сьомому поверсі будинку на розі Садової і Грушевського, розпитував у ЮВТ. Чи треба йти інвесторам з речами на вихід, чи таки помилують? Добре «доброзичливці» попрацювали. Вона йому, якщо перевести на усталений жаргон, відповідає: «Вам як хотілось би: по закону чи згідно «понятій»? Він одразу ж, не задумуючись: «По закону». У відповідь: «Ось так і буде». Зразу заспокоївся.

Тому з такою тривогою говорять про її можливе повернення пани Азаров, Шкіря і багато хто інший. Тремор охоплює. Воно, «по понятіям» їм більш зрозуміло. Щоб всі були рівні, а дехто все ж таки рівніший. У неї це не проходить. Своїм спуску не дає, чужим теж не попустить. В зв’язку з тим, що поміняти цей народ на якийсь інший у найближчій перспективі не передбачається, прийдеться панам з регіонів привчатися жити за правилами.

Опоненти із совісті

І такі є. Тарасик Чорновіл чи не найперший. Сидів перед нею на «Свободі слова», хлюпав зніяковіло носиком. В чомусь її переконував. Він взагалі любитель до речей, для нього відверто екзотичних: як от, економіка, промисловість. Знання в цій галузі у нього підійшли нескінченно близько до нульової позначки. Такий собі мінімум мініморум.

Зате людина він совісна. Зрадить і совіститься. А вже поряд з Ахметовим як виглядає! Ну, свята двійця, іже херувими суцільне.

От ще Ксенія Ляпіна. Та теж по цьому відомству. Дуже заочно любить всовіщувати Тимошенко, захищаючи бідних середніх бізнесменів. ЮВТ нагадує про одну із заповідей Божих: не вкрадь. Пані Ксенія: «А якщо потроху? Спроквола?» Різний у них підхід до бізнесової справи. Ніяк тільки не вдається натрапити на їх рандеву. Розмастила б Юлія Володимирівна нашу прихильницю дещо сіруватого бізнесу, щоб і не видно було.

Є ще на телевізії такий різновид рандеву, як теледебати. Берлусконі і Проді видали в останній раз парочку приколів. Проді: «Ви мені нагадуєте п’яного, що чіпляється за ліхтарі». Йому у відповідь: «Ви – ідіот, що прислужує комуністам». Щось на це схоже. Де у нас ви це побачите?

Хто піде на дебати з Тимошенко? Це ж якби розмова «ваабще», то тоді ще можна було. Але ж вона тими цифрами б’ється так боляче і нічого у відповідь не скажеш. Недарма ж Поярков засвідчив у «бульварі», що вона завжди буде зверху.

Опонент з конопель

Ні, таки наші, що тобі чоловіки, що жінки на рівних з нею боротися не можуть. Покладе на обидві лопатки. Цілими колективами виходили – не допомагало. Завжди суперечка з нею нагадувала ту анекдотичну бійку Янкеля з Іваном: «Він мене люшнею, а я його – ярмуркою».

Випускають тепер періодично у цій справі відомого «професійного» демократа з-за кордону Бориса Нємцова. Ото і вискакує він, як той Пилип з конопель. Пилип із Нижнього Новгороду. Пам’ятаю його в квітні 90-го року. На першому зібранні демократичного крила Вєрховного Совєта Россіі. Молодий, з гарними кучерями. Худий, зовсім пацан. Дуже себе мужньо повів під час серпневого путчу. І пішов, і пішов…

Губернатор в «городе Горьком, где ранние зорьки». Віце-прем’єр, перший віце-прем’єр. Ось-ось нащадок престолу. Раптом – бабах! Дефолт… І відтоді вверх по сходах, що ведуть вниз. Зате розбудували вщент олігархічну з феесбешним ухилом Росію. Він та інші демократи допомагали. Зараз майже всі вони «на пыльных тропинках» історії. Ніхто і ніщо. У Новодворської, у тієї, крім розуму, є ще й велика мужність. А тут один апломб.

Їздять тепер зрідка до нас, діляться досвідом з туземцями. Намагаються вчити. А тут Майдан. Їм слабо, а нам – запросто. Утнули їм всім на подив. І ось тепер цей нижньогородський Пилип вчить нас жити. До того ж матеріально допомогти не може. Залишається одне: повчати. Вкрай безталанно. Є ще один такий: Станіслав Бєлковський

Вони нам зачнуть розказувати, якого нам прем’єра треба. Поїдьте, панове, і навчайте цьому свого Президента. Хто вам кращий прем’єр: Фрадков чи Касьянов. До того ж те, що ви при цьому розповідаєте, засвідчує, що вам невтямки наші проблеми. Дозвольте нам самим якось розібратись, де у нас ринкові методи, ручні методи управління і таке інше.

Отакої нам заспівали наші друзі, недруги і навіть деякі добродії з-за російського «бугра». Дуже вже вони всі занепокоєні, що почне у нас таки налагоджуватися європейськість не тільки в географічних вимірах, але й у побуті наших економічних стосунків. Що ми таки розпрощаємося з тим клятим неологізмом – «дерибан». Що таки буде у нас прем’єром ЮВТ.

Як би їм цього не хотілось! Одного тільки не зрозумів: чого цього не хочеться Нємцову? Начебто, не старий. І таки не дурний. Відвик від демократії, в голові зашуміло. Не інакше.

А щодо відьом? Вони у добру погоду та ще на весну самі собою пропадуть. Не переймаймося. Таки наше буде згори.

http://www.obozrevatel.com.ua/news/2006/4/10/105480.htm