Реформа аграрної освіти: 7 університетів замість 22

Станіслав Ніколаєнко
доктор педагогічних наук, професор, міністр освіти та науки
України у 2005-2007 роках
_____________________________________________________________

Міністерство аграрної політики і продовольства вирішило реформувати
вищу аграрну освіту. Суть реформи полягає в розбивці України на 7
регіональних навчально-наукових-виробничих комплексів.

Сама ідея регіональної кооперації, взаємодії наукових і освітніх установ,
виробничників є доброю. Але нині в аграрному відомстві перебуває 22
університети, академії, інститути, 118 технікумів і коледжів. В них у
розпорядженні є більше 70 тисяч гектарів землі. І незрозуміло, на основі яких
критеріїв планується з 22 аграрних університетів обрати 7, які залишаться
університетами, а решту 11 зробити філіями.

Наприклад, в Південний навчально-науковий-виробничий комплекс
(ННВК) планується включити три аграрних вузи – Херсонський, Одеський і
Миколаївський. Передбачається залишити університет в Миколаєві, а Херсонський і
Одеський державні агроуніверситети зробити філіями. Як бути з науковими школами,
традиціями, напрацьованими виробничими зв’язками? Не зрозуміло. При цьому
Миколаївський університет веде підготовку бакалаврів по 5 галузям знань, 7
напрямкам і 16 спеціальностям, Одеський – по 6 галузям, 8 напрямкам і 15
спеціальностям, а Херсонський - по 7 галузям, 10 напрямкам і 17спеціальностям.
Херсонський аграрний університет веде своє літочислення із 1874 року, Одеський
із 1918 року, а Миколаївському університету лише 20 років. Він, до речі, був
певний час філією Одеського університету. При цьому в Миколаєві практично немає
закладів аграрної науки, чого не скажеш про Одещину і Херсонщину, де
роштановані, зокрема, всесвітньо відомі Асканія Нова та Інститут Таїрова.

Ще указом Царя Миколи І в 1844 році був заснований Уманський
аграрний університет. Це унікальний науково-навчальний центр садівництва,
розташований поруч із світовою перлиною садово-паркового мистецтва - Софіївським
парком. Нині він стає філією Вінницького аграрного університету, якому ледь
виповнилося 30 років. До цього університету доєднується і відомий
Кам’янець-Подільський аграрний університет.

Ще більше дивує об’єднання в Слобожанський ННВК п’яти вузів,
зокрема, Полтавського і Сумського аграрних університетів. Дніпропетровський
агроуніверситет може стати філією Мелітопольського аграрного університету.
Житомирська агро-екологічна академія стає філією Білоцерківського аграрного
університету. Якими критеріями користувались автори цієї реформи - незрозуміло.
Як невідомо, що буде із землею та майном університетів, які стануть філіями. На
скільки зменшиться число студентів, викладачів? Що буде зі старовинними, цінними
приміщеннями, скажімо, корпусом Одеського аграрного університету, який мав
необережність стояти на Французькому бульварі в центрі південної Пальміри?

Коли уважно вивчаєш запропоновану реформу та схему управління
науково-навчальними-виробничими комплексами, то помічаєш дуже цікаві речі.
Наприклад, пропонується управління і розпоряджання всім майном і, головне,
землею, передати якомусь хитрому управлінню навчально-наукових комплексів,
засновниками і співзасновниками, якого будуть юридичні особи
(сільськогосподарські підприємства) та іноземні партнери. Тобто вимальовується
така картина – майно і земля від університетів плавно переходить до якогось
ефемерного керівного органу. Про яку в цих умовах можна говорити якість освіти,
автономію університету, академічні свободи, демократію, самоуправління і т.і. Де
в світі успішно працює така схема?

У світі діють різні схеми функціонування аграрної освіти. У
Франції, Нідерландах, Росії аграрні навчальні заклади підпорядковані аграрному
відомству. В решті країн Європи та в США вони, як правило, є в складі великих
університетів.

Який шлях обере Україна – залежить від багатьох чинників,
зокрема від стратегії розвитку всього сільського господарства. Якщо воно буде
таким, як нині, розрахованим лише на інтереси латифундистів, то більшість
навчальних закладів будуть нікому не потрібними. Якщо ми візьмемо курс на
комплексний розвиток і відродження села, високоефективне, наукоємне виробництво,
переробні галузі, створення нових робочих місць, то тоді буде потреба у
оновленні наукового, професійного забезпечення сільского господарства.

Згоден, що закривати очі на проблеми в українській освіті,
зокрема аграрній не можна. Дублювання спеціальностей, випуск невитребуваних
практикою фахівців, паралельне існування науково-дослідних установ Аграрної
академії наук і університетів – це все є. Є міста, де діють по 2-3
агроуніверситети, є філії вузів, які не мають необхідної бази, кадрів. Але
реформувати аграрну освіту без глибокого аналізу, стратегічного підходу,
залучення науковців, громадськості, вироблення прозорих механізмів не можна.
Інакше, складається стійке враження, що згадане реформування має на меті не
стільки вирішення існуючих проблем, скільки організацію якогось новітнього «МММ»
з метою позбавити майна і землі аграрні заклади. Цього допустити ніяк не
можна.

Источник:

http://society.lb.ua/education/2012/03/15/141156_reforma_agrarnoi_osviti_7.html