СИН КАМЕНОТЕСА ПОСТАВИВ КРАПКУ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ

14 листопада минає 105 років з дня народження Кузьми Дерев’янка — нашого земляка, генерала, який підписував акт про завершення Другої світової війни.
Указом Президента України від 7 травня 2007 р. генерал-лейтенанту Кузьмі Дерев’янку за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни, визначні повоєнні дипломатичні заслуги присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Події, в яких брав участь К. Дерев’янко, описані докладно. А про самого генерала довгий час відомостей було мало. Це й не дивно, адже він був засекречений відомством, у якому служив — Розвідуправлінням Міноборони СРСР.

Народився майбутній генерал 1904 року в с. Косенівка Уманського повіту Київської губернії (тепер Черкащина), там закінчив двокласну школу, навчався у Першій уманській українській гімназії (1917-1919), закінчив 5-ту Харківську школу червоних старшин (1924), Спецвідділення академії ім. Фрунзе в Москві (1936), Академію Генштабу (1952). Володів японською, англійською, польською мовами. Останні його листи до рідні написані українською.

Службу починав в Умані, потім — штаб УВО (Харків), ГРУ (Москва). Перша його урядова нагорода, орден Леніна (1938) — за те, що переправляв через Тянь-Шань і Гобі зброю китайцям, які воювали проти японців. Далі — фінська кампанія. У 1940 був заступником начальника розвідвідділу ПрибОВО, там його і застала війна. Звідти — високі радянські бойові ордени, американський орден «Legіon of merіt (1945), угорський орден «Мадьяр Сабадшаг» першого (срібного) ступеня (1946).

Виконував дипломатичні місії: зимою 1941-го здійснював угоду про репатріацію в Східній Пруссії; представник СРСР у союзницькій Раді по Австрії (1945); представник Головного Командування Радянських військ на Далекому Сході (1945); Член Союзної Ради для Японії від СРСР (1946-1950). В кінці Другої світової саме генерал Дерев’янко підписував акт про капітуляцію імператорської Японії.

По війні очолював кафедру Академії Генштабу (1950—1953) та управління інформації ГРУ МО СРСР (1953—1954), мав наукові праці. Помер 1954 року, похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.

Що вивело сина українського каменотеса у високі військові й дипломатичні сфери? Змалку привчений трудитися, він робив це все життя. Ним рухала потреба творчої роботи. З юності грав в аматорських гуртках, любив музику, добре співав і володів струнними інструментами. Крім звичних видів спорту (гімнастика, боротьба, футбол, волейбол, плавання), мав успіхи в стрільбі, був чудовим шахістом, лижником, кіннотником, велосипедистом. Варто лише згадати велопробіги, які він проводив ще в Уманському полку 1929 року! А старший син пригадує, що батько-генерал постійно возив із собою «Большую Советскую Энциклопедию»...

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=153676