Потоцькі і Уманщина: сторінки історії. Сини Софії

Як відомо, Станіслав Потоцький був для гречанки Софії другим чоловіком. У першому шлюбі за Йосипом Віттом вона народила двох синів – Івана та Корнелія. Перший – здійснив блискучу військову кар’єру в Росії, а другий – прожив не більше року і помер у 1785 році.
Полковник Іван Вітт (1781-1840) – у 1812 році сформував в Україні чотири козацькі регулярні полки і керуючи їхніми діями брав участь у боях у складі 3-ї Західної армії. У жовтні 1812 став генерал-майором. У 1813 брав участь у битвах під Калишем, Люценом, Бауценом та Лейпцигом. У 1814 році під час руху союзних військ до Парижу на чолі шести полків, придушував виступи французьких селян. Брав участь у битві під мурами Парижа.
Стосунки між матір’ю та сином не були близькими, але якщо у Софії виникали якісь проблеми, то Іван завжди приходив на допомогу. За дивним збігом обставин у 30-х роках XIX століття, коли Софія вже померла, а у Александра Потоцького уманський маєток конфіскували за підтримку польського повстання 1830-1831 років до російської скарбниці і створили військові поселення, то керував ними саме Іван Вітт.
Мабуть він успадкував авантюризм матері у коханні, бо російську еліту тривалий час хвилювало його захоплення «роковою жінкою» Кароліною Собанською (уродженою Ржевуською), яка причарувала навіть відомого російського поета О.С.Пушкіна.
Софія жила з Потоцьким з 90-х років XVIII ст. і до 1797 року народила йому трьох позашлюбних дітей, які померли в Умані під час епідемії (Константин, Міколушка та Гелена). Доля п’яти дітей, яких народила Софія у шлюбі з Станіславом склалася не менш трагічно, ніж історія кохання їхніх батьків.
Александр (1798-1868), полковник російської армії у відставці, останній власник Уманського ключа і «Софіївки». Сповнений шляхетських імпульсів, свідомий патріот, молодий полковник схиляв голову перед образами польських патріотів. В Софіївському парку він наказав встановити статуї Т.Костюшко та наполеонівського генерала, племінника останнього польського короля Ю.Понятовського. Перебуваючи під впливом сестри Софії, він під час повстання 1830-1831 року дає згоду за власний кошт сформувати польський полк кінноти і передає на цю потребу 2000 червінців. Потоцький приїздить до Варшави, щоб спостерігати за процесом створення полку. Сформований його коштом полк так і не зробив жодного пострілу. Російський цар Микола I оголосив Александра Потоцького політичним вигнанцем і заборонив в’їзд до імперії. Уманські маєтки були конфісковані російським урядом, а згодом більша їх частина була перетворена на військові поселення, які проіснували до кінця 50-х років XIX століття.
Граф Вітт (син Софії від першого шлюбу) просив для Александра дозволу повернутися, але отримав його тільки наприкінці 50-х років XIX століття, коли імператором вже був Олександр II. Александр приїздив до Росії та, в основному, проживав у Франції та Німеччині, Італії і Австрії. Жив на відсотки від капіталів, які встиг вивезти з Росії. Філантроп і патріот він вів досить скромне життя і допомагав польським емігрантам. Не був одружений і нащадків не залишив. Помер Александр Потоцький у Дрездені.

І.І.Кривошея

24.10.04.